Где учился шевченко. Биография

Маленький Тарас був народжений у 1814 році, в селі Моринці, що на Черкащині. Батько - Григорій Іванович Шевченко був кріпосним селянином. Крім Тараса він мав ще шестеро дітей, двоє синів та чотири дочки.

Роки дитинства Шевченко провів в рідному селі, та селі Кирилівка, яким володів генерал-лейтенант Василь Енгельгардт.

Вже в проявив інтерес та здібності до малювання та поезії. У восьмирічному віці він вступив на службу до місцевого дяка - вчителя Павла Рубана, де нишком і навчився грамоті.

В отрочестві його забирають в прислугу поміщика, спочатку кухарчуком, а згодом козачком. На щастя Тараса, Енгельгардт помітив пристрасть до живопису. Тож, через бажання мати придворного художника, поміщик відправив юного Шевченка на навчання. Викладачем Шевченка, на протязі 1,5 року був портретист Ян Рустем, викладач Віленського університету.

Юність

Згодом, у 1831 році генерал-лейтенант Енгельгардт преїхав до Санкт-Петербургу, де навчання Шевченка продовжилось. В Петербурзі Тарас навчався в цехового майстра мальовничих справ - В. Ширяєва. Завдяки Ширяєву юний художник відвідував Ермітаж, та малював статуї Літнього саду. Саме в літньому саду, Шевченко познайомився з Іваном Сошенком, малюючи одну з скульптур.

Завдяки новому знайомому Тарас представили Брюлову та Жуковському, які згодом відіграли значну роль в звільненні Шевченка. Та, в першу чергу, саме обдарованність цього кріпостного хлопчика була тому причиною.

Ця видатна для Шевченка подія (звільнення з кріпацтва) сталася коли йому було 24 роки. Завдяки Жуковському та Брюлову, котрі провели благодійний аукціон, була зібрана сумма в 2,5 тисячі рублів. За ці гроші й було майбутнього великого поета.

Одразу після визволення з неволі Тарас Шевченко пішов до Академії мистецтв. Там, продовживши вивчати живопис, він почав вивчати й твори різноманітних письменників. Під час навчання було видано першу збірку віршів - «Кобзар».

У 1844 році, закінчивши навчання, майбутній письменник повернувся до України. В Україні, приїхавши до Києва, він влаштувався на роботу в тимчасову комісію з питань розгляду старих актів, на посаду художника.

Приблизно в той самий час сталося знайомство Шевченка з Костомаровим, що вплинуло на формування його політичних поглядів.

Заслання

В 1846 році, після вступу в Кирило-Мефодіївське братство, Шевченком була написана революційна збірка «3 літа». Саме за вірші цієї збірки, . Згодом його було відправленно в заслання, на службу в Орську Фортецю, де він служив солдатом. Окремим указом Миколи Першого Тарасу Шевченку було заборонено писати, та малювати. Та, попри указ, поет все одно крадькома писав віршів, та малював.

Так, в 1848 році, Шевченко був включений в експедицію для дослідження Аральского моря в якості художника. Саме там було створено акварельні пейзажі та портрети.

Ще в одній експедиції - в гори Каратау Тарсом було написано декілька повістей російською (Перу шевченка належать російськомовні Княгиня, Варнак та ін.) та створено декілька картин.

Подальше життя

В 1957 році Тарас шевченко повернувся з заслання. Багато в чому, цим він зобов’язаний графу Толстому, та його дружині. Попри те, що постійне перебування в Україні, йому заборонено - в 1859 Тарас Шевченко приїзджає до України. Та через постійний нагляд поліцейських згодом повертається до Петербургу.

На той момент, підірване засланням здоров’я підводить поета, й свій 47 день народження він зустрічає вже важкохворим.

Смерть

10 березня 1861 року Україна втратила одного з найталановитіших своїх синів. Смерть Тараса Шевченка застала в Петербурзі, далеко від рідної Землі. Похований був на смоленському кладовищі. Та згодом, як і було вказано нам в заповіті, прах шевченка був перевезений в Україну, на Тарасову гору. Там, як і просив поет «Було видно, було чути, як реве ревучий».

За своє недовге життя Тарас Шевченко залишив нам велику спадщину в літературі, та художньому мистецтві світу, і просто неоціненний вклад в розвиток української культури.

Перу Тараса Григоровича Шевченка належать:

• поеми,
• балади,
• повісті,
• збірки віршів,
• та більше 1000 картин.

Праці Шавченка перекладені на велику кількість мов всього світу, тож не лишайтеся осторонь і ви. «Учіться, читайте, й чужому навчайтесь, й свого не цурайтесь».

Украинский поэт, прозаик и художник Тарас Григорьевич Шевченко родился 9 марта (25 февраля по старому стилю) 1814 года в селе Моринцы Киевской губернии (ныне Черкасская область, Украина) в семье крепостного крестьянина.

Последними прозаическими произведениями Тараса Шевченко были повести "Прогулка с удовольствием и не без морали" (1856-1858) и дневниковые записи "Журнал". В 1858 году был написан ряд высоких образцов интимной и пейзажной лирики.

В последние годы жизни Шевченко активно занимался просветительской деятельностью. Он подготовил к печати "Букварь" для вечерних школ, который был выпущен тиражом в 10 тысяч экземпляров за счет автора, вместе с другими участниками петербургского украинского общества "Громада" готовил к выпуску первый номер журнала "Основа".

Кроме того, Шевченко работал в областях станковой живописи, графики, монументально-декоративной росписи и скульптуры. В 1859-1860 годах он выполнил офорты из произведений зарубежных и русских художников. За успехи в этом искусстве Академия художеств присвоила Шевченко звание академика гравирования.

Скончался Тарас Шевченко 10 марта (26 февраля по старому стилю) 1861 года. Был похоронен на Смоленском кладбище в Петербурге, а через два месяца гроб с его телом, в соответствии с завещанием поэта, был перевезен на Украину и похоронен на Чернечьей горе возле Канева.

Произведения Шевченко переведены почти на все языки мира, многие произведения положены на музыку Николаем Лысенко и другими композиторами.

Стихотворения "Думы мои, думы мои", "Завещание", начало баллады "Порченая" ("Реве та стогне Днiпр широкий") стали народными песнями.

Именем Шевченко на Украине названы учебные заведения, театры, площади, улицы. Национальная опера Украины, Киевский национальный университет, центральный бульвар города Киева носят имя Тараса Шевченко. На сегодняшний день насчитывается 1384 памятника Тарасу Шевченко в мире: 1256 в Украине и 128 за рубежом — в 35 государствах.

Материал подготовлен на основе информации открытых источников

Т. Г. ШЕВЧЕНКО

Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за н. ст.) 1814р. в с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії.

Його батьки, що були кріпаками багатого поміщика В. В. Енгельгардта, незабаром переїхали до сусіднього села Кирилівки.

1822р. батько віддав його "в науку" до кирилівського дяка. За два роки Тарас навчився читати й писати, і, можливо, засвоїв якісь знання з арифметики. Читав він дещо й крім Псалтиря. У поезії "А. О. Козачковському" Шевченко згадував, як він школярем списував у бур"янах у саморобний зошит вірші Сковороди та колядку "Три царіє со дари".

Після смерті у 1823р. матері і 1825р. батька Тарас залишився сиротою. Деякий час був "школярем-попихачем" у дяка Богорського. Вже в шкільні роки малим Тарасом оволоділа непереборна пристрасть до малювання. Він мріяв "сделаться когда-нибудь хоть посредственным маляром" і вперто шукав у навколишніх селах учителя малювання. Та після кількох невдалих спроб повернувся до Кирилівки, де пас громадську череду і майже рік наймитував у священика Григорія Кошиця.

Наприкінці 1828 або на початку 1829р. Тараса взято до поміщицького двору у Вільшані, яка дісталася в спадщину позашлюбному синові В. Енгельгардта, ад"ютантові віленського військового губернатора П. Енгельгардту. Восени 1829р. Шевченко супроводжує валку з майном молодого пана до Вільно. У списку дворових його записано здатним "на комнатного живописца".

Усе, що ми знаємо про дитину й підлітка Шевченка зі спогадів і його творів, малює нам характер незвичайний, натуру чутливу й вразливу на все добре й зле, мрійливу, самозаглиблену і водночас непокірливу, вольову і цілеспрямовану, яка не задовольняється тяжко здобутим у боротьбі за існування шматком хліба, а прагне чогось вищого. Це справді художня натура. Ці риси "незвичайності" хлопчика помітив ще його батько. Помираючи, він казав родичам: "Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе".

У Вільно Шевченко виконує обов"язки козачка в панських покоях. А у вільний час потай від пана перемальовує лубочні картинки. Шевченка віддають вчитися малюванню. Найвірогідніше, що він короткий час учився у Яна-Батіста Лампі (1775 - 1837), який з кінця 1829р. до весни 1830р. перебував у Вільно, або в Яна Рустема (? - 1835), професора живопису Віленського університету. Після початку польського повстання 1830р. віленський військовий губернатор змушений був піти у відставку. Поїхав до Петербурга і його ад"ютант Енгельгардт. Десь наприкінці лютого 1831р. помандрував до столиці у валці з панським майном і Шевченко.

1832р. Енгельгардт законтрактовує Шевченка на чотири роки майстрові петербурзького малярного цеху В. Ширяєву. Разом з його учнями Шевченко бере участь у розписах Великого та інших петербурзьких театрів. Очевидно, 1835р. з Шевченком познайомився учень Академії мистецтв І. Сошенко. Він робить усе, щоб якось полегшити його долю: знайомить з Є. Гребінкою і конференц-секретарем Академії мистецтв В. Григоровичем, який дозволяє Шевченкові відвідувати рисувальні класи Товариства заохочування художників (1835). Згодом відбувається знайомство Шевченка з К. Брюлловим і В. Жуковським. Вражені гіркою долею талановитого юнака, вони 1838р. викупляють його з кріпацтва.

21 травня 1838р. Шевченка зараховують стороннім учнем Академії мистецтв. Він навчається під керівництвом К. Брюллова, стає одним з його улюблених учнів, одержує срібні медалі (за картини "Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці" (1840), "Циганка-ворожка" (1841), "Катерина" (1842)). Остання написана за мотивами однойменної поеми Шевченка. Успішно працює він і в жанрі портрета (портрети М. Луніна, А. Лагоди, О. Коцебу та ін., автопортрети).

Вірші Шевченко почав писати ще кріпаком, за його свідченням, у 1837р. З тих перших поетичних спроб відомі тільки вірші "Причинна" і "Нудно мені, тяжко - що маю робити" (належність останнього Шевченкові не можна вважати остаточно доведеною). Пробудженню поетичного таланту Шевченка сприяло, очевидно, знайомство його з творами українських поетів (Котляревського і романтиків). Кілька своїх поезій Шевченко у 1838р. віддав Гребінці для публікації в українському альманасі "Ластівка". Але ще до виходу "Ластівки" (1841) 18 квітня 1840р. з"являється перша збірка Шевченка - "Кобзар".

Це була подія величезного значення не тільки в історії української літератури, а й в історії самосвідомості українського народу. Хоча "Кобзар" містив лише вісім творів ("Думи мої, думи мої", "Перебендя", "Катерина", "Тополя", "Думка", "До Основ"яненка", "Іван Підкова", "Тарасова ніч"), вони засвідчили, що в українське письменство прийшов поет великого обдаровання. Враження, яке справили "Кобзар" і твори, надруковані в "Ластівці", підсилилося, коли 1841р. вийшла історична поема Шевченка "Гайдамаки" (написана у 1839 - 1841 рр.). Поема присвячена Коліївщині - антифеодальному повстанню 1768р. на Правобережній Україні проти польської шляхти. Вона пройнята пафосом визвольної боротьби, містить алюзії, що допомагали читачеві усвідомити її сучасний соціально-політичний підтекст. Не випадково в умовах революційної ситуації в Росії "Гайдамаки" опубліковано 1861р. в російському перекладі в журналі "Современник".

Критичні відгуки на "Кобзар" і "Гайдамаків" були, за окремими винятками, позитивними. Майже всі рецензенти визнали поетичний талант Шевченка, хоча деякі з консервативних журналів докоряли поетові, що він пише українською мовою ("Сын Отечества", "Библиотека для чтения"). Особливо прихильною була рецензія на "Кобзар" у журналі "Отечественные записки", критичним відділом якого керував В. Бєлінський.

Навчаючись у Академії мистецтв і маючи твердий намір здобути професійну освіту художника, Шевченко, проте, дедалі більше усвідомлює своє поетичне покликання. 1841р. він пише російською мовою віршовану історичну трагедію "Никита Гайдай", з якої зберігся лише уривок. Згодом він переробив її у драму "Невеста" (зберігся фрагмент "Песня караульного у тюрьмы"). 1842р. пише драматизовану соціально-побутову поему російською мовою "Слепая". Того ж року створює історичну поему "Гамалія" (вийшла окремою книжкою 1844р.). Кінцем лютого 1843р. датована історико-побутова драма "Назар Стодоля" (написана російською мовою, відома лише в українському перекладі). У 1844 - 1845 рр. її поставив аматорський гурток при Медико-хірургічній академії в Петербурзі.

1844р. вийшло друге видання "Кобзаря". Усі ці твори належать до раннього періоду творчості Шевченка, коли він усвідомлював себе як "мужицький поет" і поет-патріот.

Новий період творчості Шевченка охоплює роки 1843 - 1847 (до арешту) і пов"язаний з двома його подорожами на Україну. За назвою збірки автографів "Три літа" (яка включає поезії 1843 - 1845 рр.) ці роки життя й творчості поета названо періодом "трьох літ". До цього ж періоду фактично належать і твори, написані у 1846 - 1847 рр. (до арешту).

Період "трьох літ" - роки формування художньої системи зрілого Шевченка. Його художню систему характеризує органічне поєднання реалістичного і романтичного начал, в якому домінуючою тенденцією стає прагнення об"єктивно відображати дійсність у всій складності її суперечностей. У ці й наступні роки поет пише і реалістичні твори ("Сова", "Наймичка", "І мертвим, і живим..."), і твори, в яких реалістичне начало по-різному поєднується з романтичним ("Сон", "Єретик"), і твори суто романтичні ("Великий льох", "Розрита могила", історичні поезії періоду заслання). Таке співіснування романтизму й реалізму в творчості зрілого Шевченка є індивідуальною особливістю його творчого методу. Художній метод Шевченка - цілісний і водночас "відкритий", тобто поет свідомо звертався до різних форм художнього узагальнення й різних виражальних засобів відповідно до тих завдань, які розв"язував.

Перша подорож Шевченка на Україну продовжувалася близько восьми місяців. Виїхавши з Петербурга у травні 1843р., поет відвідав десятки міст і сіл України (рідну Кирилівку, Київ, Полтавщину, Хортицю, Чигирин тощо). Спілкувався з селянами, познайомився з численними представниками української інтелігенції й освіченими поміщиками (зокрема, з М. Максимовичем, В. Білозерським, П. Кулішем, В. Забілою, О. Афанасьєвим-Чужбинським, братом засланого декабриста С. Волконського - М. Рєпніним, з колишнім членом "Союзу благоденства" О. Капністом, майбутнім петрашевцем Р. Штрандманом та ін.). На Україні Шевченко багато малював, виконав ескізи до альбому офортів "Живописна Україна", який задумав як періодичне видання, присвячене історичному минулому й сучасному народному побуту України. Єдиний випуск цього альбому, що вважається першим твором критичного реалізму в українській графіці, вийшов 1844р. у Петербурзі.

На Україні Шевченко написав два поетичних твори - російською мовою поему "Тризна" (1844р. опублікована в журналі "Маяк" під назвою "Бесталанный" і того ж року вийшла окремим виданням) і вірш "Розрита могила". Та, повернувшись до Петербурга наприкінці лютого 1844р., він під враженням побаченого на Україні пише ряд творів (зокрема, поему "Сон"), які остаточно визначили подальший його шлях як поета.

Весною 1845р. Шевченко після надання йому Радою Академії мистецтв звання некласного художника повертається на Україну. Знову багато подорожує (Полтавщина, Чернігівщина, Київщина, Волинь, Поділля), виконує доручення Київської археографічної комісії, записує народні пісні, малює архітектурні й історичні пам"ятки, портрети й краєвиди. З жовтня по грудень 1845р. поет переживає надзвичайне творче піднесення, пише один за одним твори "Єретик", "Сліпий", "Наймичка", "Кавказ", "І мертвим, і живим...", "Холодний яр", "Як умру, то поховайте" ("Заповіт") та ін. Усі свої поезії 1843 - 1845 рр. (крім поеми "Тризна") він переписує в альбом, якому дає назву "Три літа". 1846р. створює балади "Лілея" і "Русалка", а 1847р. (до арешту) - поему "Осика". Тоді ж він задумує нове видання "Кобзаря", куди мали увійти його твори 1843 - 1847 рр. легального змісту. До цього видання пише у березні 1847р.

Перед смертью начал заниматься составлением школьных учебников для народа на украинском языке.
Умер Тарас Григорьевич Шевченко 10 марта 1861 году (26 февраля 1861 года по старому стилю), на следующий день после своего 47 дня рождения от водянки. По мнению историка Николая Ивановича Костомарова(1817-1865) из-за «неумеренного употребления горячих напитков».
Похоронили Т.Г.Шевченко на Смоленском православном кладбище Санкт-Петербурга. Спустя 58 дней прах Тараса Григорьевича перезахоронили на Чернечьей горе в Каневе (Черкасская область Украины) в соответствии с его «Завещанием».
Поэзию Шевченко, проникнутую любовью к Украине, состраданием к тяжелой доле народа, протестом против всех форм его социального и национального угнетения, отличают близостью к народному творчеству, глубокий лиризм, «простота и поэтичность, грация выражения» (И. Франко).
Живопись Шевченко положила начало реалистическому направлению в украинском искусстве.
Ввиду того, что большая часть прозы Тараса Григорьевича Шевченко написана на русском языке, так же как и некоторые стихи, большинство исследователей относят его творчество, как к украинской, так и к русской литературе.

9 марта 1814 года в Звенигородском уезде (Киевская губерния), в маленьком селе Моринцы родился Тарас Григорьевич Шевченко. Родители его были крепостными крестьянами у П. В. Энгельгардта, местного помещика. Когда мальчику исполнилось два года, семья переехала в другое село - Кирилловку, где и прошло детство Тараса. В 1823 году умерла его мать, а отец, Григорий Иванович Шевченко, женился на вдове с тремя детьми. Мачеха относилась к пасынку сурово и практически не занималась его воспитанием. Единственной отдушиной в жизни мальчика была дружба с его старшей сестрой Екатериной, которой он поверял все свои детские тайны. Но судьба не баловала Тараса нигде - любимая сестра вышла замуж, а в 1825 году скончался его отец.

Мальчик оказался не просто брошенным, а выброшенным в тяжелую жизнь, превратившись в беспризорного ребенка. Вначале он прибился к дьячку-учителю, потом жил у соседей-художников (тогда их величали «маляры») и именно у них перенял элементарные приемы рисования. Некоторое время Тарас пас овец, служил погонычем. В школе у дьячка он выучился грамоте. Когда мальчику исполнилось шестнадцать, он приглянулся управляющему поместьем Энгельгардта и был определен поваренком на кухню, а позже переведен в казачки. Как ни удивительно, но Тарас всегда находил время для занятий живописью, что было замечено самим помещиком. Энгельгардт отдал его в обучение Яну Рустему, преподавателю университета Вильны.

В Вильне Шевченко прожил полтора года, а когда помещик отправился в Петербург в 1831 году, то взял способного парня с собой, рассчитывая сделать из него собственного живописца. С 1832 года Тарас обучался у известного цехового мастера живописных дел В. Ширяева. В 1836 году во время срисовывания статуй Летнего сада Шевченко встретился со своим земляком И. М. Сошенко. Этот художник, посоветовавшись с друзьями, свел Тараса с В. И. Григоровичем, конференц-секретарем Академии художеств и познакомил с художниками К. Брюлловым, А. Венециановым и поэтом В. Жуковским. Они сразу увидели в юноше недюжинный талант и приложили все усилия, для того чтобы выкупить крепостного, сделать его свободным. Но Энгельгардта уговорить было нелегко. Не имело смысла аппелировать к гуманизму помещика, а ходатайство столь прославленного академика и живописца, как Карл Брюллов, лишь убедило помещика, что его крепостной чрезвычайно дорого стоит. Брюллов среди друзей назвал Энгельгардта «самой крупной свиньей» из всех, ему известных. Он же попросил Сошенко встретиться с помещиком и обговорить цену выкупа. Сошенко, в свою очередь, решил перепоручить столь щекотливое дело профессору Венецианову, рассчитывая на то, что близость профессора к императорскому двору сыграет свою роль. Но и это не помогло.

Шевченко был очень тронут и обнадежен заботой о нем таких уважаемых людей, но переговоры о выкупе затянулись так надолго, что повергли Тараса в уныние. Нервы юноши не выдержали, и в разговоре с художником Сошенко он так разошелся, что пообещал жестоко отомстить своему хозяину. Не на шутку встревоженный Сошенко предложил друзьям Тараса ускорить дело, и Энгельгардту назвали сумму, совершенно невообразимую по тем временам для выкупа крепостной души. Чтобы добыть денег, Жуковский сговорился с помещиком и обратился к Брюллову с предложением нарисовать портрет, а затем, организовав лотерею, картину продать. Брюллов согласился немедленно и написал портрет в кратчайшие сроки. Лотерею организовали при помощи графа Виельгорского, и картина ушла за две с половиной тысячи рублей. 22 апреля 1838 года Тарас Шевченко стал свободным человеком. Он до самой смерти не забыл о том благодеянии, что совершили для него друзья. Жуковскому он посвятил одно из крупнейших своих произведений «Катерина», не остался в долгу и перед остальными.

В том же 1838 году Шевченко начинает обучение в Петербургской Академии художеств, где его наставником и другом стал художник Карл Брюллов. Тарас Григорьевич назовет лучшими в своей жизни сороковые годы века. Именно в это время распустился яркий цветок его поэтического дарования. В 1840 году увидел свет сборник его стихов «Кобзарь», тепло принятый интеллигенцией Петербурга. «Гайдамаки», самое объемное поэтическое произведение Шевченко, было опубликовано в 1842 году. А в следующем, 1843 году, Шевченко получает диплом свободного художника и отправляется в путешествие по Украине. Во время этого путешествия он знакомится с удивительно доброй и умной женщиной - княжной В. Н. Репниной. Результатом поездок Тараса Шевченко по родной стране стали такие крупные произведения, как «Тополя», «Наймичка», « Перебендя», «Хусточка» и «Катерина».

Украина оценила поэзию Шевченко, и он стал желанным гостем в каждом доме, где говорили на украинском языке. В то же время большинство российских критиков во главе с Белинским осуждали узкую направленность национального творчества Шевченко и называли его поэзию «узким провинциализмом». Узнав об этом, Тарас Григорьевич заявил: «Пускай я буду мужицким поэтом, мне больше ничего и не нужно».

В 1946 году в Киеве Шевченко сближается с Н. И. Костомаровым и живо интересуется делами создающегося Кирилло-Мефодиевского общества. В общество, в основном, входили молодые люди, которым были близки проблемы развития славянских народностей, в том числе и украинской. Почти всех участников арестовали и предъявили обвинения в организации политического тайного общества. Наказание они получили разное, но Шевченко пострадал больше всех. За написание нелегальных стихотворений он был забран в армию и отправлен в Оренбургский край рядовым. При этом ему запретили рисовать и что-либо писать. Особо печальную роль в судьбе Шевченко сыграла его эпиграмма «Сон», написанная на императрицу. Третье отделение предоставило императору Николаю экземпляр поэмы, и, если верить свидетельству Белинского, читая ее, государь хохотал - но, дойдя до строк, посвященных его жене, рассвирепел.

Поначалу Шевченко определили в Орскую крепость. Вся окружающая действительность угнетала поэта своей плоскостью и скучностью, и даже горы не делали Киргизскую степь более живописной. И все же особенно удручал Тараса Григорьевича запрет на рисование и писание стихов. Хорошо еще, что было разрешено писать письма. Шевченко переписывался с Жуковским и даже обратился к незнакомому ему лично Гоголю, надеясь на его симпатии к Украине. Жуковского Шевченко в письмах просил лишь об одном: испросить у императора милость - возможность рисовать. Но Николай I в этом вопросе оказался непреклонен - не помогли даже ходатайства графов А. Толстого и Гудовича. Не помогли и уверения Шевченко в письме к генералу Дубельту, начальнику Третьего отделения о том, что кисть его не грешна ни в каких смыслах, в том числе и в политическом.

Но окружающие офицеры относились к поэту с пониманием. Особенно гуманное отношение проявлялось лейтенантом Бутаковым и генералом Обручевым. Последний назначил Шевченко в экспедицию для изучения Аральского моря (1848 - 1849 годы), что дало мятущейся душе поэта некоторое утешение. Была попытка использовать Шевченко во время экспедиции как художника - ему поручили зарисовывать Аральское побережье и местных жителей. Но это дошло до Петербурга, и лейтенант Бутаков с генералом Обручевым получили выговоры, а Шевченко сослали еще дальше - в Новопетровское, повторив строжайший запрет на рисование.

В Новопетровском Шевченко прожил почти семь лет (октябрь 1850 - август 1857), и до самого освобождения ему не давали ни краски, ни кисти, ни карандаши. Но в чем-то он умудрялся хитрить - запрет на рисование обошел, занимаясь лепкой, и даже попытался освоить фотографию, но реактивы и пластинки, не говоря уже о самом аппарате, стоили чрезвычайно дорого. Во время ссылки в Новопетровском он обрел и новых друзей среди ссыльных поляков. В основном, он общался с Э. Желиховским, Бр. Залесским и З. Сераковским. Долгие беседы с этими образованными людьми подвигли Шевченко к осознанию идеи о «слиянии в одно целое единоплеменных братьев». Нарушая высочайший запрет, Шевченко тайком пишет в ссылке повести на русском языке. «Близнецы», «Художник», «Княгиня» - эти произведения содержат множество подробностей автобиографического толка. Но изданы повести были много позже.

Неизвестно, сколько бы еще лет провел в ссылке Шевченко, но ходатайства уважаемых императором людей все же сделали свое дело. Особой настойчивостью в деле освобождения Шевченко отличались вице-президент Академии художеств граф Ф. П. Толстой и его супруга графиня А. И. Толстая. Шевченко был освобожден в 1857 году, 2 августа, и выехал из места ссылки. По дороге он две недели прожил в Астрахани, а затем надолго задержался в Нижнем Новгороде, потому что не мог проживать в столичных городах. Во время пребывания в Нижнем Новгороде Тарас Григорьевич был покорен красотой юной актрисы Пиуновой и, несмотря на значительную разницу в возрасте, решил жениться на ней. Но это сватовство не принесло поэту радости - ему было отказано.

Разрешение на въезд в Москву Шевченко получил лишь в марте 1858 года. В Москве он задержался из-за пошатнувшегося здоровья, хотя общение с друзьями и давними знакомыми внесло в его жизнь некоторое разнообразие. В его честь Максимович устроил вечер, на котором поэт увиделся с Аксаковыми, княжной Репниной, Шепкиным. Как только здоровье поправилось, Тарас Григорьевич по железной дороге отправился в Петербург. Свидания с друзьями в столице вновь закружили его, но достаточно быстро он начал работать над изданием произведений, созданных в Новопетровском. В это же время он заинтересовался гравированием. Большинство друзей отметило тогда пристрастие поэта к спиртным напиткам, возникшее, по-видимому, во времена ссылки.

Летом 1859 года Шевченко отправляется на родину - он не был там более десятилетия. Появляется мысль приобрести землю на берегу Днепра, и он даже выбирает подходящий участок, но во время переговоров о покупке Тарас Григорьевич ухитрился чем-то задеть честь шляхтича Козловского. Козловский быстро настрочил донос, в результате которого Шевченко был арестован и отправлен в Киев. По счастью, генерал-губернатор, князь Васильчиков, приказал прекратить «пустое дело» и дал разрешение Шевченко проживать в Киеве - правда, под надзором жандармерии.

После ссылки Шевченко писал мало. В основном его интересы сосредоточились на гравировании и попытках жениться… Но если в первом случае он преуспел, то во втором постоянно получал отказы. Лишь с молодой крепостной девушкой Лукерьей Полусмаковой отношения, казалось бы, сложились весьма положительным образом, и она даже приняла предложение, но и здесь Шевченко ждало разочарование - они расстались. Что послужило этому причиной, осталось тайной.

В 1860 году, в декабре, состояние Шевченко ухудшилось. Доктор Барии, который лечил его, поставил диагноз - водянка, но скрыл правду от своего пациента. Он пытался отговорить Тараса Григорьевича от злоупотребления спиртными напитками, но успеха, видимо, не имел. Зимой 1961 года поэт с трудом передвигался по комнате, а лестница для него стала непреодолимой преградой. Но смертельно больной Шевченко постоянно мечтает о поездке на родную Украину, свято веря, что это может спасти его от любых напастей.

Друзья утверждают, что Шевченко, как манны небесной, ожидал царского манифеста об отмене крепостного права. 19 февраля, когда должен был быть объявлен манифест, пришлось на масленицу, и подписание отложили из-за боязни народных волнений. Когда же манифест объявили, Тараса Григорьевича уже не было в живых. Свой последний день рождения поэт провел в ужасных мучениях. На следующий день он нашел в себе силы, для того чтобы спуститься в мастерскую, но там упал и сразу же умер.

Похоронили его в Петербурге, но его друзья, следуя последней воле поэта, в апреле отвезли его прах на Украину. Тарас Григорьевич Шевченко покоится на берегу Днепра, на высоком холме неподалеку от города Канева. Лишь смерть навсегда связала великого украинского поэта с горячо любимым им Днепром.