Украинский поэт, прозаик и художник Тарас Григорьевич Шевченко родился 9 марта (25 февраля по старому стилю) 1814 года в селе Моринцы Киевской губернии (ныне Черкасская область, Украина) в семье крепостного крестьянина.
Последними прозаическими произведениями Тараса Шевченко были повести "Прогулка с удовольствием и не без морали" (1856-1858) и дневниковые записи "Журнал". В 1858 году был написан ряд высоких образцов интимной и пейзажной лирики.
В последние годы жизни Шевченко активно занимался просветительской деятельностью. Он подготовил к печати "Букварь" для вечерних школ, который был выпущен тиражом в 10 тысяч экземпляров за счет автора, вместе с другими участниками петербургского украинского общества "Громада" готовил к выпуску первый номер журнала "Основа".
Кроме того, Шевченко работал в областях станковой живописи, графики, монументально-декоративной росписи и скульптуры. В 1859-1860 годах он выполнил офорты из произведений зарубежных и русских художников. За успехи в этом искусстве Академия художеств присвоила Шевченко звание академика гравирования.
Скончался Тарас Шевченко 10 марта (26 февраля по старому стилю) 1861 года. Был похоронен на Смоленском кладбище в Петербурге, а через два месяца гроб с его телом, в соответствии с завещанием поэта, был перевезен на Украину и похоронен на Чернечьей горе возле Канева.
Произведения Шевченко переведены почти на все языки мира, многие произведения положены на музыку Николаем Лысенко и другими композиторами.
Стихотворения "Думы мои, думы мои", "Завещание", начало баллады "Порченая" ("Реве та стогне Днiпр широкий") стали народными песнями.
Именем Шевченко на Украине названы учебные заведения, театры, площади, улицы. Национальная опера Украины, Киевский национальный университет, центральный бульвар города Киева носят имя Тараса Шевченко. На сегодняшний день насчитывается 1384 памятника Тарасу Шевченко в мире: 1256 в Украине и 128 за рубежом — в 35 государствах.
Материал подготовлен на основе информации открытых источников
Т. Г. ШЕВЧЕНКО
Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за н. ст.) 1814р. в с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії.
Його батьки, що були кріпаками багатого поміщика В. В. Енгельгардта, незабаром переїхали до сусіднього села Кирилівки.
1822р. батько віддав його "в науку" до кирилівського дяка. За два роки Тарас навчився читати й писати, і, можливо, засвоїв якісь знання з арифметики. Читав він дещо й крім Псалтиря. У поезії "А. О. Козачковському" Шевченко згадував, як він школярем списував у бур"янах у саморобний зошит вірші Сковороди та колядку "Три царіє со дари".
Після смерті у 1823р. матері і 1825р. батька Тарас залишився сиротою. Деякий час був "школярем-попихачем" у дяка Богорського. Вже в шкільні роки малим Тарасом оволоділа непереборна пристрасть до малювання. Він мріяв "сделаться когда-нибудь хоть посредственным маляром" і вперто шукав у навколишніх селах учителя малювання. Та після кількох невдалих спроб повернувся до Кирилівки, де пас громадську череду і майже рік наймитував у священика Григорія Кошиця.
Наприкінці 1828 або на початку 1829р. Тараса взято до поміщицького двору у Вільшані, яка дісталася в спадщину позашлюбному синові В. Енгельгардта, ад"ютантові віленського військового губернатора П. Енгельгардту. Восени 1829р. Шевченко супроводжує валку з майном молодого пана до Вільно. У списку дворових його записано здатним "на комнатного живописца".
Усе, що ми знаємо про дитину й підлітка Шевченка зі спогадів і його творів, малює нам характер незвичайний, натуру чутливу й вразливу на все добре й зле, мрійливу, самозаглиблену і водночас непокірливу, вольову і цілеспрямовану, яка не задовольняється тяжко здобутим у боротьбі за існування шматком хліба, а прагне чогось вищого. Це справді художня натура. Ці риси "незвичайності" хлопчика помітив ще його батько. Помираючи, він казав родичам: "Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе".
У Вільно Шевченко виконує обов"язки козачка в панських покоях. А у вільний час потай від пана перемальовує лубочні картинки. Шевченка віддають вчитися малюванню. Найвірогідніше, що він короткий час учився у Яна-Батіста Лампі (1775 - 1837), який з кінця 1829р. до весни 1830р. перебував у Вільно, або в Яна Рустема (? - 1835), професора живопису Віленського університету. Після початку польського повстання 1830р. віленський військовий губернатор змушений був піти у відставку. Поїхав до Петербурга і його ад"ютант Енгельгардт. Десь наприкінці лютого 1831р. помандрував до столиці у валці з панським майном і Шевченко.
1832р. Енгельгардт законтрактовує Шевченка на чотири роки майстрові петербурзького малярного цеху В. Ширяєву. Разом з його учнями Шевченко бере участь у розписах Великого та інших петербурзьких театрів. Очевидно, 1835р. з Шевченком познайомився учень Академії мистецтв І. Сошенко. Він робить усе, щоб якось полегшити його долю: знайомить з Є. Гребінкою і конференц-секретарем Академії мистецтв В. Григоровичем, який дозволяє Шевченкові відвідувати рисувальні класи Товариства заохочування художників (1835). Згодом відбувається знайомство Шевченка з К. Брюлловим і В. Жуковським. Вражені гіркою долею талановитого юнака, вони 1838р. викупляють його з кріпацтва.
21 травня 1838р. Шевченка зараховують стороннім учнем Академії мистецтв. Він навчається під керівництвом К. Брюллова, стає одним з його улюблених учнів, одержує срібні медалі (за картини "Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці" (1840), "Циганка-ворожка" (1841), "Катерина" (1842)). Остання написана за мотивами однойменної поеми Шевченка. Успішно працює він і в жанрі портрета (портрети М. Луніна, А. Лагоди, О. Коцебу та ін., автопортрети).
Вірші Шевченко почав писати ще кріпаком, за його свідченням, у 1837р. З тих перших поетичних спроб відомі тільки вірші "Причинна" і "Нудно мені, тяжко - що маю робити" (належність останнього Шевченкові не можна вважати остаточно доведеною). Пробудженню поетичного таланту Шевченка сприяло, очевидно, знайомство його з творами українських поетів (Котляревського і романтиків). Кілька своїх поезій Шевченко у 1838р. віддав Гребінці для публікації в українському альманасі "Ластівка". Але ще до виходу "Ластівки" (1841) 18 квітня 1840р. з"являється перша збірка Шевченка - "Кобзар".
Це була подія величезного значення не тільки в історії української літератури, а й в історії самосвідомості українського народу. Хоча "Кобзар" містив лише вісім творів ("Думи мої, думи мої", "Перебендя", "Катерина", "Тополя", "Думка", "До Основ"яненка", "Іван Підкова", "Тарасова ніч"), вони засвідчили, що в українське письменство прийшов поет великого обдаровання. Враження, яке справили "Кобзар" і твори, надруковані в "Ластівці", підсилилося, коли 1841р. вийшла історична поема Шевченка "Гайдамаки" (написана у 1839 - 1841 рр.). Поема присвячена Коліївщині - антифеодальному повстанню 1768р. на Правобережній Україні проти польської шляхти. Вона пройнята пафосом визвольної боротьби, містить алюзії, що допомагали читачеві усвідомити її сучасний соціально-політичний підтекст. Не випадково в умовах революційної ситуації в Росії "Гайдамаки" опубліковано 1861р. в російському перекладі в журналі "Современник".
Критичні відгуки на "Кобзар" і "Гайдамаків" були, за окремими винятками, позитивними. Майже всі рецензенти визнали поетичний талант Шевченка, хоча деякі з консервативних журналів докоряли поетові, що він пише українською мовою ("Сын Отечества", "Библиотека для чтения"). Особливо прихильною була рецензія на "Кобзар" у журналі "Отечественные записки", критичним відділом якого керував В. Бєлінський.
Навчаючись у Академії мистецтв і маючи твердий намір здобути професійну освіту художника, Шевченко, проте, дедалі більше усвідомлює своє поетичне покликання. 1841р. він пише російською мовою віршовану історичну трагедію "Никита Гайдай", з якої зберігся лише уривок. Згодом він переробив її у драму "Невеста" (зберігся фрагмент "Песня караульного у тюрьмы"). 1842р. пише драматизовану соціально-побутову поему російською мовою "Слепая". Того ж року створює історичну поему "Гамалія" (вийшла окремою книжкою 1844р.). Кінцем лютого 1843р. датована історико-побутова драма "Назар Стодоля" (написана російською мовою, відома лише в українському перекладі). У 1844 - 1845 рр. її поставив аматорський гурток при Медико-хірургічній академії в Петербурзі.
1844р. вийшло друге видання "Кобзаря". Усі ці твори належать до раннього періоду творчості Шевченка, коли він усвідомлював себе як "мужицький поет" і поет-патріот.
Новий період творчості Шевченка охоплює роки 1843 - 1847 (до арешту) і пов"язаний з двома його подорожами на Україну. За назвою збірки автографів "Три літа" (яка включає поезії 1843 - 1845 рр.) ці роки життя й творчості поета названо періодом "трьох літ". До цього ж періоду фактично належать і твори, написані у 1846 - 1847 рр. (до арешту).
Період "трьох літ" - роки формування художньої системи зрілого Шевченка. Його художню систему характеризує органічне поєднання реалістичного і романтичного начал, в якому домінуючою тенденцією стає прагнення об"єктивно відображати дійсність у всій складності її суперечностей. У ці й наступні роки поет пише і реалістичні твори ("Сова", "Наймичка", "І мертвим, і живим..."), і твори, в яких реалістичне начало по-різному поєднується з романтичним ("Сон", "Єретик"), і твори суто романтичні ("Великий льох", "Розрита могила", історичні поезії періоду заслання). Таке співіснування романтизму й реалізму в творчості зрілого Шевченка є індивідуальною особливістю його творчого методу. Художній метод Шевченка - цілісний і водночас "відкритий", тобто поет свідомо звертався до різних форм художнього узагальнення й різних виражальних засобів відповідно до тих завдань, які розв"язував.
Перша подорож Шевченка на Україну продовжувалася близько восьми місяців. Виїхавши з Петербурга у травні 1843р., поет відвідав десятки міст і сіл України (рідну Кирилівку, Київ, Полтавщину, Хортицю, Чигирин тощо). Спілкувався з селянами, познайомився з численними представниками української інтелігенції й освіченими поміщиками (зокрема, з М. Максимовичем, В. Білозерським, П. Кулішем, В. Забілою, О. Афанасьєвим-Чужбинським, братом засланого декабриста С. Волконського - М. Рєпніним, з колишнім членом "Союзу благоденства" О. Капністом, майбутнім петрашевцем Р. Штрандманом та ін.). На Україні Шевченко багато малював, виконав ескізи до альбому офортів "Живописна Україна", який задумав як періодичне видання, присвячене історичному минулому й сучасному народному побуту України. Єдиний випуск цього альбому, що вважається першим твором критичного реалізму в українській графіці, вийшов 1844р. у Петербурзі.
На Україні Шевченко написав два поетичних твори - російською мовою поему "Тризна" (1844р. опублікована в журналі "Маяк" під назвою "Бесталанный" і того ж року вийшла окремим виданням) і вірш "Розрита могила". Та, повернувшись до Петербурга наприкінці лютого 1844р., він під враженням побаченого на Україні пише ряд творів (зокрема, поему "Сон"), які остаточно визначили подальший його шлях як поета.
Весною 1845р. Шевченко після надання йому Радою Академії мистецтв звання некласного художника повертається на Україну. Знову багато подорожує (Полтавщина, Чернігівщина, Київщина, Волинь, Поділля), виконує доручення Київської археографічної комісії, записує народні пісні, малює архітектурні й історичні пам"ятки, портрети й краєвиди. З жовтня по грудень 1845р. поет переживає надзвичайне творче піднесення, пише один за одним твори "Єретик", "Сліпий", "Наймичка", "Кавказ", "І мертвим, і живим...", "Холодний яр", "Як умру, то поховайте" ("Заповіт") та ін. Усі свої поезії 1843 - 1845 рр. (крім поеми "Тризна") він переписує в альбом, якому дає назву "Три літа". 1846р. створює балади "Лілея" і "Русалка", а 1847р. (до арешту) - поему "Осика". Тоді ж він задумує нове видання "Кобзаря", куди мали увійти його твори 1843 - 1847 рр. легального змісту. До цього видання пише у березні 1847р.
(1814- 1861)
Тарас Григорович Шевченко - національний герой України. Не знати його біографію сором для будь-кого, хто вважає себе справжнім українцем. Народився поет 9 березня (25 лютого) 1814.
Місцем його появи на світ було село Моринці (Київська губернія на той час). На жаль Тараса, народився він у родині кріпака, поміщиком якого був Енгельгардт. Після 2 років проживання в Моринцях сім"я Тараса Григоровича переїхала в с.Кирилівка, де він і провів все своє важке дитинство. «Важке», тому що його мати померла в 1823р
., коли Тарасу Шевченку було всього 9 років. Після її смерті батько одружився вдруге, причому його обраницею була вдова, у якої було троє дітей. Не дивно, що вона недолюблювала Тараса Шевченка і ставилася до нього суворо, а часом і жорстоко. Єдиною людиною, яка ставилась до Тараса з розумінням і співчуттям, була його сестра, Катерина. Але після того як вона вийшла заміж її підтримка закінчилася. У 1825
помирає батько, а Шевченко тільки виповнилося 12 років. Почалося доросле життя, несправедливе та жорстоке...
Тарас Шевченко з народження любив писати і малювати. У дитинстві він часто ховався в бур"яни і на маленькому клаптикові паперу складав вірші або малював. Незважаючи на те, що він залишився сиротою, Тарас Григорович намагався знайти собі вчителів. І знаходив. Першим його вчителем був дяк, який любив випити і не раз бив Тараса з-за поганого настрою. Незважаючи на таке навчання, Тарас Шевченко все-таки зміг вивчити грамоту. Другими його вчителями були сусідні маляри, але вони змогли лише навчити Тараса Шевченка елементарним прийомам малювання. Після них Шевченко став пастухом овець, але недовго їм був, бо коли йому стукнуло 16 (у 1829р .) Його забрали в прислуги пана Енгельгардта (спочатку в ролі кухарчука, потім - козачка). Захоплення живописом не проходило, а навпаки збільшувалася з кожною хвилиною. За цю пристрасть Шевченко не раз отримував «по шиї» від свого хазяїна. Втомившись лупити Тараса і помітивши у нього талант до малювання, Енгельгардт віддав його на навчання до майстра живопису Ширяєва. Саме там Шевченку, вдавалося (коли посміхалась вдача) змальовувати статуї в Літньому саду і відвідувати Ермітаж. Одного разу, змальовуючи чергову статую, Тарас Шевченко познайомився з І.М.Сошенко. Це знайомство зіграло величезну роль у біографії Тараса Шевченка. Адже саме завдяки Сошенко він познайомився з Венеціановим, Брюлловим, Жуковським. Ці люди і викупили Шевченка у поміщика Енгельгардта. На ті часи це було ціле багатство. І що б отримати його, Брюллов намалював портрет Жуковського. За допомогою графа Вьельгорского був влаштований приватний аукціон, на якому продали цей портрет за 2500 рублів. Саме за цю ціну був звільнений Тарас Григорович Шевченко 22 квітня 1838р .
Не варто й казати, що почуттю вдячності Т.Г. Шевченко не було міри. Він навіть присвятив одне з найзнаменитіших своїх творів, «Катерина», Жуковскому.1840 - 1847 - період розквіту творчості Тараса Шевченко. Саме в цей час вийшли такі великі твори як: «Гайдамаки» (найбільша робота), «Перебедня», «Тополя», «Катерина», «Наймичка», «Хусточка». Природньо, що всі вони засуджувалися критикою, адже були написані українською мовою. У 1846р . поет приїжджає на Україну до Києва, де зближується з Н.І.Костомаровим, який і підштовхнув його до вступу у Кирило-Мефодіївське товариство. Тарасу Шевченко не пощастило - члени цього товариства були заарештовані і звинувачені у політичній зраді, за що і понесли різного виду покарання. Тарасу Григоровичу дісталося найбільше, із-за його віршів він був відправлений на заслання до Орської фортеці. Найстрашніше в цьому було не те, що він був позбавлений волі, а те, що його позбавили можливості писати й малювати, причому ніякі клопотання його друзів не змогли йому допомогти. Невеличким порятунком для нього стала експедиція по Аральському морю в 1848- 1849р . Завдяки нормальному відношенню лейтенанта Бутакова, Тарасу Шевченко було дозволено змальовувати пейзажі узбережжя. Та щастя тривало не довго, незабаром про сприятливе відношення до Тараса Шевченка дізнався уряд, як результат - Шевченко був відправлений в Новопетрівське, а лейтенант отримав догану. Тарас Григорович перебував у Новопетровському з 17жовтня 1850р . по 2 серпня 1857р . Перебування в цьому засланні було дуже важким (особливо перший час). Через неможливість малювати Шевченко почав пробувати себе в фотографії, але це, в той час, було дороге задоволення. Тому він кинув це заняття й знову взявся за перо і написав кілька російських повістей - «Княгиня», «Художник», «Близнюки». У цих творах Тарас Шевченко дуже багато написав автобіографічної інформації.
У 1857р . Шевченка з підірваним здоров"ям звільнили. З 1858р . по 1859 р. Тарас Шевченко мешкав у Ф.П. Толстого. В 1859р . Тарас Григорович Шевченко поїхав на батьківщину. У нього відразу ж з”явилася думка придбати будиночок над річклю Дніпро, але, нажаль, не довелося - 26 лютого 1861 р. він помер. Його поховали за його «Заповітом», над Дніпром. Після своєї смерті він залишив скарб для української нації - «Кобзар».
Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за н. ст.) 1814 року в с. Моринцях Звенигородського повіту Киівської губернії в сім’ї кріпаків поміщика В.В. Енгельгарда.
1822 р. – батько віддав Тараса в навчання до дяка Павла Рубана в селі Кирилівка, куди переїхала родина. За два роки хлопець навчився читати й писати, і, можливо, засвоїв якісь знання з арифметики. Після смерті матері Катерини Якимівни (1823 р.), а згодом і батька (1825 р.), Тарас деякий час був «школярем-попихачем» у дяка Петра Богорського. Уже в шкільні роки у нього проявилися здібності до малювання. У с. Кирилівка пас громадську череду й майже рік наймитував у священника Григорія Кошиця.
1828 р. – Тараса взято до поміщицького двору в містечку Вільшаній, яке дісталося в спадщину позашлюбному синові Василя Енгельгарда, ад’ютантові литовського військового губернатора Павлові Енгельгарду. У списку дворових Шевченка записано як здатного «на комнатного живописца». На службі Тарас виконує обов’язки козачка в панських покоях, а у вільний час потай від пана перемальовує лубочні картинки з популярними сюжетами. Згодом його віддають учитися малюванню. Найвірогідніше, що він короткий час учився у Йогана-Батіста Лампі молодшого, котрий з кінця 1829 р. до весни 1930 р. перебував у вільно, або в Яна Рустема, професора живопису Віленського університету. Після початку «листопадового» польського повстання (1830 р.) литовський військовий губернатор О. Римський-Корсаков змушений був піти у відставку. 9 лютого 1831 р. прибув до Петербурга і його ад’ютант П. Енгельгард. Невдовзі туди приїхав і Шевченко.
У 1832 р . Енгельгард законтрактовує Шевченка на 4 роки майстрові петербурзького малярного цеху Василеві Ширяєву. Разом з його учнями Шевченко бере участь у розписах Великого та інших петербурзьких театрів. У цей період Шевченко знайомиться з учнем Академії мистецтв Іваном Сошенком, художником Аполлоном Мокрицьким, письменником Євгеном Гребінкою, з уславленим художником і професором Академії мистецтв Карлом Брюлловим і з не менш відомим поетом Василем Жуковським, котрі відіграли в його житті надзвичайну роль – викупили з кріпацтва (1838 р .).
21 травня 1838 року Тараса Григоровича зараховують стороннім учнем Академії мистецтв. Він навчається під керівництвом К. Брюллова, стає одним із його улюблених учнів, одержує срібні медалі за картини «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці» (1840 р.), «Циганка-ворожка» (1841 р.), «Катерина» (1842 р.). Успішно працює Шевченко й у жанрі портрета (портрети М. Луніна, А. Лагоди, О. Коцебу та ін.). Саме в цей час розквітає його поетичний талант. 1839 р. – поема «Іван Підкова».
18 квітня 1840 року виходить друком перша збірка Шевченка «Кобзар», яка містила лише 8 творів – «Думи мої, думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка – Нащо мені чорні брови», «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». 1841 р. - історична поема «Гайдамаки». 1841 р. – пише російською мовою віршові істричну трагедію «Никита Гайдай», згодом перероблену в драму «Невеста». 1842 р. – поема «Гамалія». 1843 р. – романтична історико-побутова драма «Назар Стодоля». 1844 р. – друге видання «Кобзаря». Усі ці твори належать до раннього (романтичного) періоду творчості Шевченка.
Новий період творчості Шевченка охоплює 1843-1847 роки (до арешту) і пов’язаний із двома його подорожами в Україну. За назвою збірки автографів «Три літа» (яка містить поезії 1843-1845 рр.) ці роки життя й творчості поета названо періодом «трьох літ». Сюди ж фактично належать і твори, написані 1846-1847 рр.
Перша подорож Шевченка в Україну тривала близько восьми місяців. Виїхавши з Петербурга у травні 1843 року, поет відвідав десятки міст і сіл України. Тут він багато малював, виконав ескізи до альбому офортів «Живописная Украина», який задумав як періодичне видання, присвячене історичному минулому й сучасному народному побуту України. Єдиний випуск цього альбому вийшов 1844 р. у Петербурзі. 1843 р. – російськомовна поема «Бесталанный» (наступного року видана під назвою «Тризна»). 1844 р. – поема «Сон». 1845 р. – отримує звання некласного художника від Ради Академії мистецтв і повертається в Україну з наміром оселитися на батьківщині. Знову багато подорожує (Полтавщина, Чернігівщина, Київщина, Волинь, Поділля), виконує доручення Київської археографічної комісії, записує народні пісні, малює архітектурні й історичні пам’ятки, портрети й краєвиди. 1845 р. – поеми «Єретик», «Сліпий», «Наймичка», «Кавказ», «І мертвим, і живим...», поезії «Холодний Яр», «Заповіт». 1846 р. – балади «Лілея» й «Русалка». 1847 р. – поема «Осика» («Відьма»). Період «трьох літ» - роки формування художньої системи зрілого Шевченка (реалізм поєднується з романтизмом).
1846 р. у Києві Шевченко знайомиться з М. Костомаровим, М. Гулаком, М. Савичем, О. Марковичем та іншими членами таємного атицарського та антикріпосницького Кирило-Мефодіївського братства і підтримує далі з ними зв’язок. У березні 1847 р. братство було розгромлене. Почалися арешти.
5 квітня 1847 р. заарештували Шевченка, а 17-го привезли до Петербурга й на час слідства ув’язнили в казематі ІІІ відділу «Імператорської його величності канцелярії», тобто охранки. Антицарські твори з відібраного при арешті альбому «Три літа» стали головним доказом антидержавної діяльності Шевченка (його належність до Кирило-Мефодіївського братства не була доведена). Його призначено рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу. На вироку Микола І дописав: «Під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати». 8 червня 1847 р. поета привезли до Оренбурга, звідти – до Орської фортеці, де він мав відбувати солдатську службу. Почалися місяці принизливої муштри. В Орську він порушив царську заборону писати: свої нові твори потай записував до саморобних «захалявних» зшитків.
Наприкінці 1849 р. – на початку 1850 р. в Оренбурзі він переписав ці поезії в саморобні книжечки, які згодом, зшиті й переплетені, дістали назву «Малої книжки». В Орській фортеці поет написав 21 твір.
1848 р. – на клопотання Шевченкових друзів його ввели як художника до складу Аральської описової експедиції, очолюваної О. Бутаковим. Побував на острові Косарал, в укріпленні Раїм. Під час експедиції Шевченко багато малював і написав понад 70 поезій.
23 квітня 1850 р. поета заарештували за порушення царської заборони писати й малювати. Після слідства його перевели до Новопетровського укріплення на півострові Мангишлак. Шевченко був змушений припинити писати вірші й відновив поетичну діяльність тільки незадовго до звільнення. Проте в ті роки він малював, ліпив з глини та алебастру, написав кілька повістей російською мовою і розпочав щоденник. Після смерті Миколи І (лютий 1855 р.) друзі й доброзичливці поета почали клопотатися про його звільнення. Та тільки 1 травня 1857 р . було дано офіційний дозвіл звільнити Шевченка з військової служби зі встановленням за ним нагляду й забороною жити в столицях. 2 серпня 1857 р. поет виїхав із Новопетровського укріплення, не знаючи про цю заборону і з наміром оселитися в Петербурзі. У 1852-1857 рр. у Новопетровському укріпленні Шевченко написав російською мовою ряд повістей, із яких збереглося 9 – «Наймичка», «Варнак», «Княгиня», «Музыкант», «Несчастный», «Капитанша», «Близнецы», «Художник», «Прогулка с удовольствием и не без морали». Втрачено текст «Повести о безродном Петрусе». За словами Шевченка, він написав їх близько 20. Про те, що йому заборонено проживати в столицях, Шевченко дізнався в Нижньому Новгороді, де йому довелося затриматися на кілька місяців, доки віце-президент Академії мистецтв Ф. Толстой не виклопотав дозвіл на його проживання в Петербурзі. У Нижньому Новгороді Шевченко написав поеми «Неофіти», «Юродивий» (незакінчена), ліричний триптих «Доля», «Муза», «Слава» та доопрацював свої «невільницькі» поезії, які переписав до «Більшої книжки».
10 березня 1858 р. розпочалося двотижневе перебування поета в Москві, де він спинився в господі М.С. Щепкіна, видатного актора та свого близького друга. Наприкінці березня вирушив до Петербурга. В останні роки життя Шевченко бере діяльну участь у громадському житті, виступає на літературних вечорах, стає одним із фундаторів Літературного фонду, допомагає недільним школам в Україні (складає й видає для них «Букварь южнорусский»), зближується з мистецькою інтелігенцією Петербурга – І. Тургенєвим, М. Лєсковим, М. Щербиною, Я. Полонським, братами Курочкіними, М. Чернишевським, А. Майковим та ін.
Влітку 1859 р . Шевченко відвідав Україну. Зустрівся в Кириливці з братами й сестрою. Мав намір оселитися в Україні. Та 13 липня біля с. Прохорівка його заарештували за наклепницьким доносом місцевого шляхтича, який звинуватив поета в богохульстві. Звільнили тільки через місяць і запропонували негайно виїхати назад до Петербурга. У ці роки Шевченко багато працював як художник, майже цілком присвятивши себе мистецтву офорта. Заслання підірвало здоров’я Шевченка.
На початку 1861 р
. він тяжко захворів і 10 березня
помер. Похований був на Смоленському кладовищі. Через 2 місяці, виконуючи заповіт поета, друзі перевезли його тіло в Україну й 22 травня 1861 р.
поховали на Чернечій (тепер Тарасова) горі поблизу Києва.
Ключевые слова: Біографія Тараса Шевченка, тарас шевченко, жизнь и творчество тараса шевченко, скачать биографию, скачать бесплатно, украинская литература 19 века, українська література 19 ст.
На свете много талантливых людей. Но так, чтобы в одном человеке соединялось несколько способностей, - это редкость. Великий уроженец Украины, о котором мы хотим рассказать, как раз из таких - щедро одаренных Богом. Он известен как великий поэт, а также как художник.
В многодетной семье
Есть на Черкащине село Моринцы. Здесь появился на свет Тарас Шевченко (9 марта 1814 г.). Умер поэт 10.03.1861. Это год А Шевченко Тарас Григорьевич был «подневольный». Не хозяин сам себе, своей жизни, занятиям и увлечениям.
Отец - Григорий Иванович - тоже был крепостным. И все его многочисленные дети. Они - собственность помещика, которого звали Василий Энгельгардт. По линии отца предки Тараса происходили от Андрея. А в роду у матери (Катерины Якимовны) - из Прикарпатья переселенцы.
С неласковой мачехой
Вскоре семья переехала в село Кирилловку. Здесь провел Шевченко Тарас Григорьевич ранние годы. Да, скоро горе обрушилось на всех них - умерла мама. Отец женился на одной вдове. У нее своих детей было трое. Тарасика она особенно невзлюбила. За ним приглядывала старшая сестричка Катя - добрая была, жалостливая. Вскоре она вышла замуж и ушла из семьи. А буквально через два года после смерти матери не стало и отца.
Тарасу исполнилось 12. Поначалу он работал при учителе. Затем попал к иконописцам. Они переходили из села в село. Также Шевченко Тарас Григорьевич пас подростком овец. Прислуживал священнику.
В доме барина
Но вот ему 16. Шевченко Тарас Григорьевич стал слугой нового помещика - Павла Энгельгардта. Того самого, чей портрет он напишет позже - в 1833 г. Это будет самая ранняя из известных акварельных работ Шевченко. Выполнена она в стиле модного тогда портрета-миниатюры.
Но сначала Тарас выполнял роль поваренка. Потом его определили в казачки. Однако он уже увлекся живописью и полюбил ее.
Спасибо барину. Заметив все это в крепостном парне, тот, когда был в Вильно (ныне Вильнюс), отправил Тараса к Яну Рустему - преподавателю местного университета. Он был неплохой портретист. А когда его барин надумал поселиться в столице, то и талантливого слугу взял с собой. Мол, будешь у меня этаким домашним живописцем.
Знакомство в парке
Уже 22 года было Тарасу. Однажды он стоял в Летнем саду и перерисовывал статуи. Завел разговор с одним художником, который оказался его земляком. Это был Иван Сошенко. Он стал близким другом Тараса. Какое-то время они даже жили в одной квартире. Когда Шевченко умер, Иван Максимович сопровождал его гроб до самого Канева.
Так вот, Сошенко этот, переговорив с украинским поэтом Евгением Гребенкой (который одним из первых понял, как талантлив Шевченко Тарас Григорьевич - художник), повел новичка знакомиться с «нужными» людьми. Его подвели к Василию Григоровичу. Это был секретарь Академии художеств. Тот, сам родом из Пирятина, во многом способствовал развитию художественного образования на Украине и всячески помогал начинающим живописцам. Он также сделал все что мог для выкупа Шевченко из крепостничества. Именно ему поэт в день своего освобождения посвятил поэму «Гайдамаки».
Также Тараса познакомили с мастером жанровых сцен из крестьянской жизни, педагогом Алексеем Венециановым. И еще с именитым Карлом Брюлловым, а также с известным поэтом Это была настоящая элита.
Большие симпатии вызвал у них Тарас Григорьевич Шевченко. Биография его творческая только начиналась.
Было важно признание этого незаурядного украинца.
Свободен, наконец-то!
Все упиралось в его барина - Энгельгардта. Взывали к чувству гуманизма. Это ничего не дало. А личное ходатайство за Шевченко самого Карла Брюллова - этого известнейшего академика живописи - только подогрело желание помещика наварить на слуге круглую сумму. За Шевченко просил и профессор Венецианов, принятый в императорском дворе! Но даже этот высокий авторитет не сдвинул дело с мертвой точки. С поклонами к барину ходили самые маститые писатели. Все напрасно!
Тарас же пребывал в унынии. Он так хотел свободы. Услышав об очередном отказе, он пришел к Ивану Сошенко в самом отчаянном настроении. Даже угрожал отомстить своему барину…
Тут уже переполошились все друзья художника. Как бы не вышло еще большей беды! Они решили действовать иначе. Знали, чем купить Энгельгардта. Предложили ему невероятно большую сумму за всего одного крепостного - 2500 рублей!
А появились они вот откуда. Жуковский сговорился с Брюлловым: тот нарисует его портрет. Затем картину выставили на одной лотерее - в Аничковом дворце. Выигрышем и был этот самый портрет. Так получил свободу 24-летний крепостной Шевченко. Было это в 1838 г.
Чем мог отблагодарить Тарас друзей за это? Он посвятил Жуковскому «Катерину» - свою самую значительную поэму.
В том же самом году - поступление в Академию художеств. Шевченко стал и учеником, и верным другом Карла Брюллова.
Именно эти годы - самые светлые, радостные в жизни Кобзаря. На коне, как говорится, пребывал Шевченко Тарас Григорьевич. Творчество его набирало большую силу.
Расцвело не только художество, но и поэтический дар. Спустя всего два года (после освобождения из крепостничества) увидел свет «Кобзарь». В 1842-м - «Гайдамаки». И еще в том же году была создана картина «Катерина». Ее знают многие. Писал художник по мотивам своей же одноименной поэмы.
Критики Петербурга и даже прозорливый Белинский не только совсем не понимали, но и резко в целом осуждали украинскую литературу. Бывшему же крестьянину доставалось особенно. Высмеивали даже то, на каком языке писал Шевченко Тарас Григорьевич. В его стихах видели лишь провинциализм.
Зато сама Украина правильно и оценила, и приняла поэта. Он стал ее пророком.
В далекой ссылке
Наступили 1845-1846 гг. Он сближается с Кирилло-Мефодиевским обществом. Это были молодые люди, которых интересовало развитие славянских народностей. В частности украинской.
Десятерых из кружка арестовали, обвинив, что создали политичесую организацию. И Шевченко был признан как виновный. Хотя следователи так и не смогли наглядно доказать его связи с кирилло-мефодиевцами. Ему в «нарушение» вменяли то, что сочинял «возмутительные» стихи по содержанию. Да еще на малороссийском языке. Правда, тот же знаменитый Белинский считал, что «получил» он за свою поэму «Сон». Ибо она - явная сатира на царя с царицей.
В итоге 33-летнего Тараса забрали в рекруты. Выслали рядовым в Оренбуржье. Туда, где этот край смыкается с Казахстаном. Но самое ужасное было то, что солдату строго-настрого запретили что-либо писать и рисовать.
Он отправил письмо Гоголю, с которым не был лично знаком. Послал и Жуковскому конверт. С просьбой выпросить для него одной только милости — разрешение рисовать. Хлопотали за него и многие другие видные люди. Все тщетно. Запрет этот не сняли.
Тогда Шевченко лепкой занялся, пытался хоть как-то проявить свою творческую натуру. Несколько книг написал - на русском языке. Это, например, «Княгиня», также «Художник» и еще «Близнецы». В них немало деталей из его личной биографии.
Поэт вернулся в Петербург в 1857 г. Весь погрузился как в поэзию, так и в живопись. Даже семью хотел завести, но не получилось.
Взялся еще было составлять учебник школьный - для народа. И на украинском, конечно, языке.
В Санкт-Петербурге он скончался. Сначала его похоронили на местном кладбище. А через пару месяцев, согласно завещанию самого поэта, перевезли гроб с его прахом на Украину. И захоронили над Днепром - на Чернечьей горе. Это близ Канева. Ему было всего 47 лет.
Ни одного памятника Кобзарю не было в Российской империи. Его повсеместное увековечивание пошло после революции 1917-го года. За пределами страны памятники выдающемуся человеку устанавливались украинской диаспорой.
Когда в 2014 г. отмечали 200 лет со дня его рождения, то пересчитали все памятники и другие объекты, названные в его честь. Их оказалось 1060 в 32 странах. И на разных континентах.